неділя, 15 червня 2014 р.

***

В моїй душі - пустеля, вижжена земля
і розумію що немає вороття, туди
де я щасливо усміхалась
і думала що всі такі ж як я.
Так боляче дивитись кожен день,
як падають немов підкошена трава,
всі ті, котрі не можуть в стороні відсидітись,
а мить і їх вже тут нема.
Не можу зрозуміти Боже де,
де кара твоя
чи не любиш ти, своїх дітей....




9 коментарів:

  1. Гірко і слів немає... Ще більше пече те, що вони загинули через зраду. Що не знімає провини з основного винуватця усіх подій.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Я живу надією, що все от-от закінчеться.А серце плаче і болить...

      Видалити
  2. А я вірю, что кара Божа буде, обов'язково буде!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дуже-дуже на це сподіваюся!!!
      Маємо вірити що усі жертви недаремні і країна буде самостійною, а люди щасливими.

      Видалити
  3. Оксаночка, до глибини душі проймає... Такі почуття і мене навідують на протязі цього року... Це твій вірш?
    Божі закони працюють завжди, просто не все так просто... мабуть нам таке випробування важке є необхідним...
    вже і рік пройшов, треба кріпитись і вистояти!!!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Так Оксанко, мій...ніколи не писала, а тут як з душі винула і за хвилину вже було написано. І дотепер відчуваю те саме...

      Видалити
    2. Дуже вдало! кожне слово відлунюється в моїй душі...

      Видалити